Думаю, що в цій війні моя суперсила виявилася вірою. Тікаючи я просто вірила, що з нами все буле добре! Тому, напевне, ми і не виїзжали з країни!
Так, було дуже страшно і боляче, але я знала, що Бог, всесвіт, вищі сили збережуть мою дитину і мене. Я вірила і вірю в найкращі події. Знаю, що скоро настане наша перемога, радію навіть кожному завершенню повітряної тривоги - і це дає неймовірну силу!
В звичайному мирному житті я так само поєднувала: роботу, виховання синочка, домашню рутинну роботу. Я досить непогано вмію організовувати час, простір, і людей у ньому.
Коли я оговталась від того, що почалась війна і ми з сином опинилися у відносній безпеці, як і кожен Українець поставила собі питання: що я можу зараз робити для своєї країни? Виходячи зі своєї ситуації стала діяти, допомагати чим можу.